aA+
Бо всім треба увага, підтримка й турбота. Але їх кількість — індивідуальна потреба, яку треба визначати "на березі". Бо часто "не той" і "не та" — люди, що просто не можуть задовольнити твій сценарій близькості.
Сексуальність — це і про суб’єктивну привабливість людини для інших людей, і про сприйняття романтичних та інтимних відносин, і про власне визначення з питаннями орієнтації чи гендеру.
Психолог/-иня — має психологічну освіту і може спеціалізуватись в кризовій психології, арттерапії та інших видах терапії. Без медичної освіти психолог/-иня не може ставити діагнози чи виписувати рецепти на ліки.
Психотерапевт/-ка — це лікар/-ка зі спеціалізованою освітою. Має право ставити діагнози та виписувати ліки.
Ти виїхав/-ла під час війни та відчуваєш за це провину? Тебе постійно мучать почуття сорому, через те, що ти знаходишся у безпеці?
Скоріш за все, у тебе синдром вцілілого.
я = мій результат.
"Я прошу про допомогу, отже — я невдаха".
Розбираємося, чому так відбувається, та як це можна змінити.
Для когось — це щоденне спілкування, а для когось — обмін новими мемами в соцмережах та зустрічі кілька разів на рік. А що для тебе означає дружба?
Тобі хоч раз в дитинстві таке казали? Що ж, тоді точно треба прочитати цей гайд емоціями.
Ми стали заручниками/-цями нав’язаних стандартів краси. Як наслідок — перестали дивитися на себе власними очима, порівнюючи себе з ідеальними людьми, яких насправді не існує.
Якщо чуєш від дорослих "тобі просто лінь" — можеш сміливо відповідати: такого поняття, як лінь у психології не існує. Може, мені просто не подобається справа, яку треба зробити?
Насправді, давно. Цікавість до чужого життя за екраном особливо посилилась з виходом "Шоу Трумена", де за головним героєм реаліті шоу стежило все людство.
Так ми себе поводимо і зараз, бо спостерігаємо за чужим життям.
Можливо, ти відчув/-ла:
Ти пізнаєш світ через своїх батьків. Результатом цього пізнання є картина світу, яку ти "малюєш" у своїй голові. Тому частково це правда, але…
Але й скрутні часи. Не всі витримують кризу. Та ще й таку, як війна! Здавалося б, треба триматися за коханих, чому ж ти відчуваєш, що ви віддалилися?
Мотивація — це те, що змушує тебе діяти та виникає, коли ти чогось потребуєш.
Наче велике коло друзів/подруг, але все одно самотньо? Так реально буває. Відчуття самотності — це про відсутність емоційної близькості, підтримки й справжньої довіри, а не про те, чи є хтось поруч.
Такі думки можуть виникати, коли немає впевненості, що ти хочеш робити в майбутньому. Інколи подібні сумніви нам нав’язують дорослі, які все життя працювали в одній сфері. Світ змінюється і ти теж можеш все змінити.
Друг/подруга ділиться своїми успіхами та досягненнями, а ти відчуваєш гіркий присмак заздрості? А ще сум через те, що ти не досяг/-ла подібного?
Це люди, які можуть злитися?
Чи люди, які готові прощатися з дискомфортними стосунками?
Бажання відокремитися, прагнення автономії — одна з базових потреб людини.
Програмісти/-ки прописують алгоритми програм через коди. Батьки свої посилання закладають у тебе словами (вербально) і мімікою, інтонацією та жестами (невербально).
У кожного/-ї з нас різні уподобання та виховання.
А ще — особисті кордони. Повір, ти також їх маєш.
"Я зроблю його краще за інших, щоб мене похвалили!" Або: "Я повинен/-на виконати його на всі 100, бо який сенс робити щось упівсили?"
Якщо тобі знайомі такі міркування, то ймовірно у тебе синдром відмінника/-ці.
"А що поганого у прагненні добре виконати роботу?" — запитаєш ти. Все не так просто. Давай розбиратися.
Це установки про те, якими є (мають бути) і як поводяться (мають поводитися) люди різних статей.
Це гострий стан тривоги на фоні тривалої депресії чи після сильних стресів.
Однак, якщо твоя реакція на травмуючу подію зберігається довше 1 міс. або виникає не менше ніж через 6 міс. після того, що сталося то це може бути проявом посттравматичного стресового розладу.
Перестаємо фокусуватися на собі, своїх відчуттях та переживаннях. Через це зростає число емоційних і психосоматичних проблем. Чому життя "тут і зараз" робить людину щасливішою? І про яке заземлення постійно розказують психологи/-ні?
Гендерно зумовлене насильство — є одним із найпоширеніших порушень прав людини, яке вчиняється до осіб через їхню стать, або стосується переважно осіб певної статі.
Будь-яка небажана вербальна, невербальна або фізична поведінка сексуального характеру — це домагання!
Або відчуття невидимої стіни, яка не дозволяє наблизитися до близької людини, щоб відкритися їй повністю?
що ти не можеш відмовити батькам, і погоджуєшся на те, що суперечить твоїм інтересам? А якщо все таки наважуєшся сказати "ні", то потім довго відчуваєш провину?
Інколи, нам важко озвучити про свої проблеми та переживання. Або, навпаки, нема куди виплеснути агресію та негативні почуття. У цьому може допомогти творчість.
По-перше, вони тривають майже все життя.
По-друге, ми їх не обираємо.
Ваше щоденне спілкування з перших днів — це чудова практика успішної комунікації з людьми. Навчившись спілкуватися зі своїм братом/сестрою, нам стає легше знаходити друзів/подруг, ладнати з партнером/-кою, а згодом — вибудовувати сімейні стосунки.
Хочеш, щоб тебе любили інші — спочатку полюби себе. Знайомі слова? Але іноді наші комплекси та постійна самокритика просто не залишають місця для поваги та любові до себе!
Труднощі вдома, булінг, сварки з друзями/подругами, зміна місця проживання — усе це викликає в нас сильний стрес. Ми по-різному реагуємо на нього, і використовуємо різні методи боротьби з ним.
Уже б давно записався/-лася на танцювальний гурток; почав/-ла вивчати іноземну мову; спробував/-ла новий вид спорту, але боїшся, що нічого не вийде?
Ти можеш почути цю пораду від батьків, друзів/подруг, коучів/-инь.
І всі вони всі мають рацію.
Відкинь знецінююче, негативне ставлення до себе, і спробуй побачити в собі щось особливе.
Бажання виділятись, бути не таким/-ою як всі, виражати власну індивідуальність — це круто!
Та в тому, що ти боїшся не виправдати чужих сподівань, бути звинуваченим/-ою в егоїзмі, почувати себе "білою вороною". Зрештою, ти просто боїшся бути собою.
Уяви, скільки часу та енергії ми витрачаємо на те, щоб зрозуміти, чому ми комусь не подобаємося. Чому хтось сказав щось не те, або подивився на нас якось не так. Самі того не усвідомлюючи, ми даремно витрачаємо свій час й енергію, на речі, які цього не варті.
Самовираження — зовнішній прояв всього, що відбувається всередині нас. Це важлива духовна потреба людини, яка відбувається усвідомлено або несвідомо.
порушення твоїх особистих кордонів саме в межах твого тіла.
маніпуляції, знецінення, булінг, цькування, переслідування, шантаж і в найсерйозніших випадках — психологічне катування (заборонене Конвенцією ООН).
це добровільність, коли у тебе завжди є право передумати і сказати "ні".
Це найчастіше — драматичний трикутник Карпмана, де верхівкам кутів відповідають рольові моделі жертви, агресора/-ки та рятівника/-ці.
Зробити домашнє завдання. Підготуватися до контрольної на завтра. Вивчити нові слова на заняття з репетитором/-кою. А відпочивати коли?
Вона потрібна для того, щоб захищатися і розвиватися. Уміти розпізнавати в собі агресію, приймати її та доносити свої почуття до інших цивілізованим шляхом — основний скіл, який нам потрібен.
Батьки вказують з ким тобі дружити або зустрічатися? Нав’язують свій смак у стилі? Нишпорять у твоїх речах? І постійно повторюють: "Ти в будь-якому віці будеш моєю дитиною?"
Тобі складно заговорити з незнайомою людиною на вулиці? Ти соромишся посміхнутися дівчині/хлопцю яка/-ий тобі подобається? Боїшся відстоювати власну думку перед іншими?
Коли ти оцінюєш себе та свою діяльність стандартами інших людей.
Яка може виникати тоді, коли твої стосунки здорові. Тобі безпечно та комфортно.
Віриш чи ні, але з цим страхом зіштовхується більшість людей протягом всього свого життя. Адже світ може здаватись неочікуваним, неконтрольованим і небезпечним.
Отже, ти дорослішаєш. Проте, ти відчуваєш, що оточуючі тиснуть у надії, що ти скоріше приймеш рішення щодо свого майбутнього.
Коли запитуєш у себе або інших: Хто я? Навіщо я? У чому сенс мого існування? Навіщо я живу?
Тому, що довкола тебе дуже різні люди:
Це хвороба, що суттєво впливає на настрій та емоції людини й може проявлятися в маніакальному, гіпоманіакальному та депресивному епізодах.
— Я цілий день не могла додзвонитися до тебе, і дуже переживала…
— А пам’ятаєш, як ти пішла гуляти з подругами, нічого мені не сказавши? Я відчував те саме!
Кожен/-на зустрічав/-ла у житті людей, які своїм холодом та відстороненістю нагадують Венздей Аддамс. Виникає відчуття, що навколо них побудована невидима стіна, яку неможливо пробити. А може ця людина — ти?
Уяви велику кімнату без меблів. У ній так порожньо, що будь-який звук перетворюється на моторошне відлуння. Це лише один з багатьох способів пояснити, що таке психологічне спустошення, адже кожен/-а переживає його по різному.
Тобі самотньо й немає з ким поспілкуватися. Раптом несподівано отримуєш повідомлення від незнайомця/-ки: "Привіт, познайомимось?" Наступного дня ця людина вже зізнається тобі в коханні та обіцяє, що буде з тобою до кінця. Підозріло, чи не так?
Визначення може бути тобі інтуїтивно зрозумілим, але навіщо вони взагалі потрібні? Чи окей їх мати та захищати? Де починаються твої кордони, а де — кордони інших людей?
Вони допомагають знаходити друзів/подруг. Освоювати нові хобі. Ділитися досвідом, отримувати відчуття розуміння та підтримки. Відволікають від сумних думок.
Ми недарма використовуємо саме такий вислів. Дослідники виявили, що відмова коханої людини активує в нашому мозку ті самі нейронні частки, які відповідають за фізичний біль.
Буває дуже важко прийняти те, що стосунки вичерпали себе. Це не знецінює твого попереднього досвіду, просто ти змінюєшся, і це нормально.
Розлучення батьків є досить складною ситуацією для будь-кого. Тобі може бути боляче, сумно, страшно. А також важко прийняти зміни, що кардинально вплинуть на твоє життя. Але важливо знати, що є шляхи, які допоможуть тобі пережити цей період.
Parentification — (від англ. parents – "батьки" та identification – "уподібнення").
Це процес заміни ролей у сім’ї, коли дитина бере на себе обов’язки когось із батьків, починає діяти як дорослий/-а.
Депресивний стан не є дрібничкою чи надуманою проблемою, як часто вважають. Це не просто "поганий настрій", якщо триває тижнями, місяцями, а особливо роками.
Слово "самоствердження" має два корені — "сам" і "тверд".
Отже, щось має стояти твердо і непорушно. Самоствердження — це потреба віднайти опору й укріпити власне "Я".
Рано чи пізно ми всі зустрічаємося з різними проявами нарцисизму в оточенні.
Коли ж він присутній в особистісних проявах наших батьків, це може дуже сильно впливати на нас.
Приблизно 75 мільйонів людей у світі є асексуальними. Про них не часто розповідають у медіа, а асексуальні персонажі/-ки у серіалах/книгах — взагалі рідкість. Через це велика частина суспільства й досі майже нічого не знає про цю меншину. Нумо розбиратися!
Як часто ти собі це кажеш, засиджуючись в соцмережах або переглядаючи аніме пізно вночі? А як часто обираєш підготовку до контрольної замість повноцінного нічного відпочинку?
Коли добре в чомусь розбираєшся, або виграєш на змаганнях/олімпіаді, і тебе усі хвалять — а ти відчуваєш що не заслужив/-ла цього? Так от, це називається синдромом самозванця/-ки.
постійно крутяться в голові й не дають спокою. Вони можуть бути про все що завгодно: нерозділені почуття до іншої людини, пошук проблем в собі, внутрішня деструктивна самокритика, навʼязливі спогади про минуле, страхи про майбутнє.
А ще іноді втомлює, дратує та засмучує. Тому ми навчилися вправно втікати від реальності. Та чи корисна така втеча? І чи вирішує вона наші життєві труднощі?
РХП — набір думок та емоцій, які пов’язані з викривленим сприйняттям свого тіла, та насиллям над ним через: обмежувальні дієти (або, навпаки, переїдання), виснажливі тренування, блювання.
Гортаєш собі тік-ток перед сном, натрапляєш на відео про синдром дефіциту уважності та гіперактивності, і думаєш: Ну це точно про мене! Знайомо?
Розглянемо цю нейровідмінність з погляду наукової психології та психіатрії.
Звучить страшно… Адже це такий важливий досвід. І те, яким він буде, багато в чому залежить від твоєї із партнером/-кою підготовки та знань. Тож давай розглянемо це детальніше.
людина, яка завжди намагається догоджати іншим, ціною власних потреб та бажань.
Це досить поширене явище, яке зустрічається в багатьох людей: від очевидних форм "хорошої" людини, до більш завуальованих, в яких ховаються глибокі психологічні труднощі.
Проте нас можуть отруювати не лише токсичні речовини, а й стосунки з людьми, в яких нас ображають, критикують або не підтримують. Де немає відчуття безпеки, де віддають більше, ніж отримують, де самооцінка падає, а загонів стає ще більше.
Це сильна емоційна, соціальна й іноді фізична залежність від іншої людини. Коли один/одна партнер/-ка фактично не може без іншого/-ї.
ОКР — це психічний розлад, який характеризується нав'язливими думками (обсесіями) і нав'язливими діями (компульсіями).
Зрада у стосунках є надзвичайно болючим досвідом, який ранить і залишає багато неприємних наслідків для обох партнерів/-ок. То чому так трапляється та як впоратися з цим досвідом?
Тобі в руки потрапляє магічне дзеркало. У ньому всі люди виглядають неймовірно красивими. Але коли ти дивишся в дзеркало на себе — тобі стає огидно. Звучить страшно, чи не так?
Чи відомо тобі про техніку ефективної комунікації, яка допомагає уникати конфліктів та краще розуміти одне одного? Це техніка "Я-повідомлення".
Коли складно розпізнати, або назвати свої емоції? Зрозуміти, що відчуваєш, або проявити чуйність до інших? Оточення може сприймати тебе, як байдужого/-у, а насправді твоя поведінка просто не відповідає твоїм реальним переживанням.
Стільки різних "вперше" перед вами — перший поцілунок, перша прогулянка, перші зізнання в почуттях. Ти дивишся на партнера/-ку, і думаєш, що це твій ідеал. Це і є любов на все життя чи лише симпатія?
Незабаром помічаєш, що фантазуєш про стосунки з персонажем/-кою 24/7.
Це взагалі нормально? Що означають ці почуття?
Здавалося б, з розвитком культури, ЗМІ, свободи слова та укріпленням гуманних цінностей, таке явище як булінг мало б викорінитися. Але, на жаль, навпаки виникає все більше його підвидів. Поговоримо про один з них.
Уяви, ніби хтось наполегливо переконує тебе в тому, що молоко — насправді чорного кольору і завжди таким було. "Та ні, воно ж біле!", — кажеш ти. І чуєш у відповідь: "А може всі змовилися, щоб переконати тебе, а я намагаюся відкрити очі на правду".
Така ситуація здається абсурдною. Але не тоді, коли маєш справу з газлайтером/-кою.
Раніше розмови про ментальні розлади викликали страх та неприйняття. Зараз про них говорять відкрито та без осуду. Це допомагає людям з психічними захворюваннями ефективніше справлятися зі своїм станом.
Однак набуває популярності протилежна тенденція — серйозні проблеми із ментальним здоров'ям романтизують.
Уяви, що ти живеш у будинку без дверей. Усі можуть заходити в нього і робити все, що забажають. А ти й не заперечуєш… Рано чи пізно точно знайдуться люди, які без вагань скористаються всіма благами твоєї домівки. У якийсь момент ти зрозумієш, що це вже не твій дім і в ньому є місце для всіх, але не для тебе.
Зазвичай компліменти підіймають настрій і викликають посмішку. Чому ж інколи похвала змушує почуватися так, ніби тебе образили?
Найперша відмінність між справжніми та фейковими психологами/-инями — наявність диплома про психологічну освіту.
Різноманітні курси, конференції та семінари допомагають психологам/-иням здобувати додаткові знання, але вони не можуть замінити навчання в університеті.
Думки типу "ти цього не заслуговуєш" або "рано чи пізно все хороше закінчується" ми часто копіюємо в дорослих. Несвідомо. А потім так і йдемо з ними в своє доросле життя. Тому варто пропрацювати це. Спитай себе: чи ок тобі реально їх погляди?
Твоя сексуальність складається з психологічних та фізичних потреб.
Коли ти хочеш, щоб тебе приймали, поважали та підтримували — це психологічні потреби. а бажання обійматися, цілуватися та торкатися когось — фізичні потреби.
Вони пов’язані, тому одна без іншої не зможуть задовольнити тебе повністю.
