У голові можуть з’являтися думки:

• «Може, я сам/-а винен/-на?»
• «Треба було поводитися інакше».
• «Краще нікому не розповідати».

Особливо якщо поруч немає людей, які підтримають.

Під час небезпеки психіка може реагувати по-різному. Людина не завжди здатна боротися або тікати. Іноді виникають завмирання, розгубленість або нерозуміння, як діяти.

Те, що ти розгубився/-лася чи не сказав/-ла про все одразу, не робить тебе винним/-ою. Адже в таких ситуаціях немає «правильних» реакцій.

Відповідальність за насильство, булінг чи приниження завжди лежить на тому, хто завдав шкоди. Твої почуття мають значення, і ти заслуговуєш на підтримку.

Ми розуміємо, що навіть згадувати про такі ситуації дуже важко. Часом страх відкритися комусь стає ще сильнішим через попередній болючий досвід. Наприклад, коли дорослі знецінювали почуття фразами на кшталт «не вигадуй» чи «сам/-а розбирайся».

У результаті поступово починає здаватися, що мовчати безпечніше, ніж просити підтримки.

Проблема в тому, що сором дуже любить підтримувати це мовчання. Він може переконувати людину «не перебільшувати», «не згадувати» або «не навантажувати» інших своїми проблемами.

Проте дуже важливо чесно сказати собі: «Те, що сталося, було неправильним щодо мене. Мені було боляче».

Після таких ситуацій люди часто намагаються приховати свій стан. Хтось багато плаче, хтось замикається в собі, а хтось поводиться так, ніби все гаразд. Проте жодна з цих реакцій не робить пережите менш важливим.

Саме тому не варто залишати свої переживання всередині себе. Коли людина перестає залишатися з болем наодинці, впоратися з ним стає трохи легше.

Не обов’язково одразу говорити про все й у деталях. Іноді достатньо почати з маленького кроку:

«Мені потрібно поговорити про дещо важливе» або «Зі мною сталася ситуація, після якої мені важко».

І якщо під час розмови важко підібрати слова, з’являється хвилювання чи хочеться плакати — це нормально.

Дуже важливо обирати людей, поруч із якими ти почуваєшся хоча б трохи безпечніше:

• психолог/-иня;
• соціальний/-а педагог/-иня;
• шкільний/-а психолог/-иня;
• хтось із дорослих, кому ти довіряєш;
• старший брат, сестра чи інші родичі;
• друг або подруга;
• консультанти/-ки гарячих ліній підтримки.

До безкоштовної Національної гарячої лінії для дітей та молоді можна звернутися цілодобово: з мобільного — за номером 116 111, зі стаціонарного — 0 800 500 225 або через Telegram: @CHL116111.

Національна гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації: 116 123 — з мобільного, 0 800 500 335 — зі стаціонарного.

Й, звичайно, ти завжди можеш звернутися у чат-бот «Не дрібниці», де консультанти й консультантки завжди готові вислухати й підтримати.