Війна, а ми розходимось! Або стосунки у кризових ситуаціях

Але й скрутні часи. Не всі витримують кризу. Та ще й таку, як війна! Здавалося б, треба триматися за коханих, чому ж ти відчуваєш, що ви віддалилися?

Ти, приміром, коли важко, хочеш більше опіки, а твій партнер чи партнерка побути на самоті. Спробуй розібратися, чому ти в стосунках, відповівши на запитання:

Що я відчуваю до партнера/-ки? Що я відчуваю під час та після спілкування? Які мої потреби задовольняють ці стосунки?

Ось ти розумієш, що маєш потреби, які він/вона не задовольняє, а раніше задовольняв/-ла, чи ці стосунки завжди не відповідали твоїм ідеальним про них уявленням? Бо якщо все змінилось у війну, давай подивимось, що могло статися.

Стосунки потребують багато фізичної енергії, емоційного включення, турботи та уваги. Навіть в найкращих стосунках виникають конфлікти. Та якщо звичайних умовах ми маємо ресурси на їх вирішення, то в умовах постійної нервової напруги так складно знайти на це сили!

Без рідної людини поряд може здаватись, що стосунки не мають ніякого сенсу. Мозок цікава штука: щоб уникнути напруги, він прагне позбутись стрес-фактору. І ти відчуваєш це як бажання віддалитися від партнера/-ки емоційно, не спілкуватись.

У когось це емоційний зрив, істерика,  а  в когось — апатія та байдужість. Це природні реакції нашого організму, але якщо ти раніше не мав/мала змоги зіштовхнутися з ними, то можеш бути здивований/-на партнером/-кою — аж до повного непорозуміння.

Бути роздратованим/-ою, бути  в стресі — нормально. Однак стосунки мають наповнювати енергією та бажанням жити. Тож якщо ти зрозумів/-ла свої потреби та партнера/-ки — ви порозумієтесь. Ось що для цього можна зробити.

Воно про те, що ти сам/сама проявляєш ініціативу в емоційному контакті. Турбуєшся про партнера/-ку і так само відверто розповідаєш, що відчуваєш. Ділись емоціями — бо ж як ти хочеш порозуміння, якщо сам/сама не можеш сказати, що тобі болить?

Є маячки, які сигналять: старатися марно. І стосунки краще завершити. Ти почуваєшся нещасним/-ною, не розумієш, чому в стосунках не можна говорити про почуття; постійно відчуваєш провину або невпевненість у собі; партнер/-ка вимагає від тебе проводити час тільки з нею/-им; партнер/-ка постійно різко змінює свій настрій: то обожнює тебе — то за секунду кричить.

• Починаєш думати: "Я нікому не потрібен/-на".
• Далі здається, що у всьому світі увагу та любов дасть тільки ця людина.
• Вся твоя увага концентрується тільки на цій людині.
• Повертаємось до першого пункту.

Почуття провини — точно не те, що ти маєш відчувати, якщо: проаналізував/-ла стосунки, спробував/-ла поговорити з партнером/-кою і нічого не змінилось. Партнер/-ка просто не йде на контакт. Там доросла людина, її почуття — її відповідальність.

І твоя відповідальність — подбати про нього. Навіть якщо це означає завершити стосунки у скрутні часи. Бо в кризу вони мають наповнювати, а не поглиблювати її.