"Ой, ти така цікава людина! Не те, що я…".
"Ого, а ти смілива/-ий! Я б не наважився/-лася так одягнутися".
Психологи/-ні можуть давати певні рекомендації/техніки/вправи або озвучувати свій погляд на ситуацію, але вони завжди визнають, що не існує однозначного розвʼязання проблем, які безпомилково допоможуть усім.
Псевдофахівці/-чині дають чіткі інстуркції: як діяти в тій чи іншій ситуації. Вони можуть комусь допомогти, але дають тимчасовий результат.
Ось, як ти можеш допомогти собі дещо більше зрозуміти свою гендерну ідентичність:
Перш за все, визначся з наступним:
Коли відчуєш, що тобі стає легше - це класний момент, щоб наповнити своє життя чимось новим. Це може бути будь-що: читай нові книги, досліджуй нові місця твого міста, знайомся, спробуй хобі, про яке давно думаєш. Активність допоможе відволіктись від постійних думок про розрив.
Сьогодні ми знаємо: усі емоції та почуття виникають не просто так. Це все реакції нашої психіки на те, що відбувається довкола, і саме за допомогою цих відчуттів наш мозок сприймає інформацію та новий досвід.
Тому, якщо ти відчув/-ла тривогу, сум, злість, пригнічення чи інші емоції стосовно чогось, про що інші кажуть:«ай, дрібниця», це зовсім не має бути автоматично дрібницею для тебе.
Будь уважним/ою до себе та сигналів свого тіла, щоб зрозуміти свої чутливі зони - це перший крок до саморегуляції.
Хтось легко переносить шум, але гостро реагує на дотики. Хтось може бути в натовпі, але яскраве світло викликає миттєве напруження.
Гарний спосіб - вести щоденник із записами, що виводить тебе із рівноваги.
Ти в стосунках, і твій партнер/-ка через втому і поганий настрій не такий/-а теплий/-а як зазвичай.
I от ти починаєш думати:
«Що відбувається, можливо проблема в мені? Він/вона мене більше не кохає і покине».
Який страх тут насправді? Бути покинутим/-ою.
Але чи реальний цей страх тут і тепер? Об'єктивно, партнер/-ка може мати поганий настрій через безліч причин, які не пов'язані з тобою.
Одна людина хоче близькості прямо тут і зараз, а інша — ні-ні-ні. Приблизно так це працює, коли у вас — тривожно-амбівалентний і уникаючий типи. Складно, бо різні потреби й розуміння! Але можливо, якщо реально є почуття.
*Почитати: "Пастка пристрасті" психологів Діна Делліса та Кассандри Філліпс.
Проте, інколи він може бути пов’язаним з попереднім психотравмуючим досвідом. Тоді готовність до близького тілесного контакту може суттєво знизитись, аж поки травма не загоїться, і не з’явиться змога знову підпустити когось близько до себе.
Звісно, з незнайомою людиною та вперше на терапії певний рівень напруги буде в будь-якому випадку. Але зазвичай він потрохи спадає вже до середини першої сесії або на другій. Якщо тобі й далі некомфортно та незручно, не варто себе пересилювати.
Хтось знайшов в собі сили та змогу залишатися в Україні — це о’кей.
Чиїсь адаптаційні механізми потребували іншого — це теж о’кей.
Важливо пам’ятати, хто справжній ворог!
Пам’ятай: тебе оточують люди, які можуть тобі допомогти.
Просто вони не вміють читати думок, і не завжди знають, що ти цього потребуєш.
Усе "очевидне" часто таке тільки для нас. Найкраще — вголос розказати про свої бажання. Наприклад, ти захворів/-ла та потребуєш підтримки. Друг/подруга не може знати, що тобі хотілось би побачити його/-її в цю мить. Розкажи про свою потребу і тобі обов’язково допоможуть.
Коли люди починають обговорювати чужу вагу, вони не враховують той факт, що людина не завжди може на це повпливати. Особливо коли це стосується гормонів та генів.
Поговоримо про депресію? Чесно кажучи, постійні переживання й "не відомо, що буде завтра" — найшвидший до неї шлях. Якщо тобі:
Залежно від твоїх дій у мережі, алгоритми обирають ту інформацію, яка відповідає твоїм інтересам. Таким чином ти не отримуєш інформацію, що може розширювати твій світогляд, зробити більш толерантним/-ою до інших точок зору.
Соціальні мережі допомагають тобі виразити гнів, однак він не спрямовується на вирішення проблеми.
Поділись із близькою людиною своїми очікуваннями та бажаннями без докорів.
Уникнути конфлікту та краще зрозуміти одне одного, допоможе техніка "Я-повідомлень".
У когось це емоційний зрив, істерика, а в когось — апатія та байдужість. Це природні реакції нашого організму, але якщо ти раніше не мав/мала змоги зіштовхнутися з ними, то можеш бути здивований/-на партнером/-кою — аж до повного непорозуміння.
А далі ти відповідальний/-на за своє життя, не зважаючи на те, як батьки виконали своє завдання.
Якщо вони допомогли тобі подорослішати, постав їм "відмінно".
Якщо ні — "задовільно" і спробуй зробити це самостійно.
Якщо ти:
То — це тривожний дзвіночок від депресії.
Все, на чому зациклюєшся, і що псує настрій, треба блокувати. Не розкручуй їх! Можеш навіть виписати на аркуш раціональні контраргументи і проговорювати їх, коли "заносить".
Невдоволення собою та своїм життям породжує апатію, депресії, небажання щось робити.
Усе наче втрачає сенс і виникає сильне відчуття самотності.
Що варто зробити, щоб заспокоїти себе:
Тобі варто подумати про свої власні межі та межі інших людей.
Батьки не цікавляться твоєю думкою? Ігнорують твої потреби?
І от, твого власного внутрішнього світу вже ніби не існує.
Ти неповторний/-а, навіть коли любиш те, що не люблять інші.
Варто цінувати людей, які приймають тебе таким/-ою, яким/-ою ти є.
Спочатку маленька дитина, яка вчиться на відмінно, ходить після школи на гуртки, слухає тата з мамою та всюди прагне бути кращою. Пізніше, вона стає дорослою людиною, яка як і раніше намагається бути скрізь першою, але вже очікує цього схвалення від своїх близьких людей та начальства.
У світі немає чіткого, офіційно визнаного та біологічно обґрунтованого тлумачення, якими мають бути "нормальний хлопець/дівчина". Для кожної сімейної системи це — по-різному. Ти певно помічав/-ла, що в когось консервативні та відповідальні батьки, в когось — непосидючі та люблять тусити. Ніхто з них не "справжні" — вони просто різні.
Це "реакція на небезпеку за відсутності небезпеки" — викид адреналіну, активація нервової системи: до внутрішніх органів приливає кров, підіймається артеріальний тиск.
Найчастіше — це не реальна небезпека, а твої думки та домисли.
3. Після того, ти навчишся звертати увагу на те, що з тобою відбувається: на те, які думки та емоції до тебе частіше "приходять", то почнеш дивитися на них з боку. Навчишся керувати фокусом своєї уваги, і зможеш правильно розставляти пріоритети, перестанеш хвилюватися через дрібниці, почнеш об'єктивно сприймати те, що відбувається навколо. Тобто — бути в моменті.
Проявляється в настирливій фізичній, чи словесній поведінці та призводить до приниження людини та порушення її особистих кордонів. Небажані дотики є найпоширенішим варіантом харасменту.
Пам’ятай: твоє тіло належить тільки тобі, і ніхто не має право до нього торкатися без твого дозволу. Якщо хтось ляснув тебе по сідницях / взяв тебе за руку і не відпускає / обіймає тебе без дозволу — це насильство. Ти маєш право попросити його/її не робити цього, або звернутися до когось по допомогу.
Не будь стороннім спостерігачем/-кою. Дій! Це можна зробити без шкоди для ментального та фізичного здоров'я, якщо дотримуватись правил.
Це нездорова реакція дитини, яка виникає через відсутність близькості з мамою. Такі діти спокійно відпускають маму, можуть показувати, що не дуже раді її приходу, хоча всередині — дуже страждають і потребують уваги, тому нарощують "броню". Таким людям у майбутньому важко будувати близькі стосунки та відкритися навіть найближчим людям — це той самий захист, родом із дитинства.
Труднощі із застосуванням асертивності пов'язані лише з тим, що навички такої поведінки вимагають постійної практики, а для нас більш звичними є інші стилі спілкування.
Якщо тобі здається, що батьки люблять сестру/брата більше, ніж тебе, спробуй зрозуміти, чи справді це так. Інколи, піддавшись емоціям, ми робимо неправильні висновки.
Цікавий факт: за завищеною самооцінкою, часто ховається занижена. Так людина намагається захистити своє "я" від розчарувань та неспроможності.
Побігай, покатайся на велосипеді, поплавай, займися будь-якими іншими активностями. Обійми себе, порозминай руки та ноги, потупцяй ногами, побий чи пожмакай подушку.
Страх зробити помилку — одна з неочевидних причин прокрастинації (відкладання на потім). Коли ми отримуємо відповідальне завдання, яке потребує багато сил та часу, то так сильно боїмося провалу, що постійно відтерміновуємо його виконання.
Ти приділяєш оцінкам оточення надто багато уваги.
І раптом розумієш, що ключ до внутрішньої гармонії — в тому, наскільки ти вмієш дослухатися до власних бажань і потреб та втілювати їх у життя.
Це коли ти кажеш собі: "Я стараюся, наскільки можу, бути кращою версією себе". Твоє самосприйняття — це твій образ, який ти сам/-а формуєш у своїй голові.
Тобі варто усвідомити: ніхто не проживе твоє життя за тебе.
Успіхи та поразки даються саме тобі, а людини, які тебе оточують, можуть лише дати тобі пораду.
Так називають це когнітивне спотворення. Людині здається, що за її поведінкою слідкують значно частіше та прискіпливіше, ніж це відбувається насправді. А всі її помилки та недоліки ніби підсвічуються для інших.
Кожна людина унікальна, й обирає свій спосіб самовираження: через спілкування, зовнішність, навчання, творчість, спорт та багато іншого. Твої соцмережі — це теж місце для самовираження.
Віктімблеймінг — це звинувачення постраждалої/-го й "перекладання" на неї/-нього відповідальності за дії агресора/-ки.
Аутинг — це розголошення інформації про сексуальну орієнтацію, або гендерну ідентичність людини без її згоди.
Люди, яких в дитинстві надмірно опікували, в дорослому віці:
Якщо зараз у вас немає хобі, яким би ви могли займатися, настав знайти те, що буде вам обом подобатися.
Подбай про відпочинок, щоб не керуватись у виборі стресом та втомою:
Читання художньої літератури, знайомство з шедеврами мистецтва, біографіями та висловлюваннями видатних людей допоможуть відкрити для тебе різні сенси життя.
Зареєструй різні акаунти, репость серед друзів/подруг, публікуй скріни, звернись до правозахисних організацій, небайдужих юзерів/-ок.
Цю тактику часто використовують нарцисичні особистості. Звертаючи увагу на твої помилки, він/вона виправдовує власну токсичну поведінку. Це змушує тебе захищатися та пояснювати свої вчинки.
то ти так само починаєш приховувати власні почуття. Через це людям навколо може здаватися, що тобі байдуже на них.
Постійна втома, біль у м’язах, головний біль, проблеми зі сном, порушення режиму харчування, забудькуватість — важливі сигнали психіки про те, що щось не так.
Адже страшно зіпсувати стосунки з іншими людьми. Однак, коли ти не цінуєш своїх сил та часу, не турбуєшся про свої потреби, то твоя психіка неодмінно відреагує на це байдужістю, поганим настроєм, спалахами гніву чи сильною тривогою. Як результат — стосунки з іншими все одно зіпсуються.
Фільтруй інформацію, яку читаєш в інтернеті. Орієнтуйся в пошуку і сприйнятті контенту на на свої інтереси, світогляд та цінності.
Відповідальність за появу, розвиток та можливе завершення стосунків несуть обоє. Вочевидь, щось пішло не так, а отже, шкодило обом, хоч не всі це могли усвідомлювати. Вчасно прийняте рішення економить час та нерви.
Коли в нас зламана нога чи запалення легень, ми ж не сподіваємося, що це само пройде. Тут так само. А фраза, що ліки виписують тільки психічнохворим людям — міф, який виник через необізнаність.
Тобі не вдається досягти успіху в чомусь, і ти вирішуєш шукати самоствердження в іншому.
Почни працювати над собою.
Деякі асексуальні люди не відчувають ані статевого потягу, ані сексуального збудження. Однак, є частина асексуалів/-ок, які відчувають це збудження. У такому разі вони можуть мастурбувати або займатися сексом (якщо для нього/неї це прийнятно).
Без достаньої кількості сну психіка втомлюється, і нам стає складніше розуміти переживання близьких чи регулювати свої емоції. Тому недосипання — це гарантовані емоційні гойдалки, дратівливість та імпульсивність.
Люди з синдромом самозванця/-ки часто уникають можливості взяти участь у конкурсі чи олімпіаді, зайвий раз відповісти на уроці чи розказати про свої знання/досвід у чомусь. А люди, які переоцінюють себе часто шукають можливості проявитися.
Втеча від реальності не є поганою чи хорошою. Це лише механізм психіки, який стає нашим рятівним кругом. Його можна використовувати ефективно або ж зі шкодою для себе.
4. Ізоляція. Коли ти почав/-ла надмірно перейматися харчуванням, друзі/подруги кудись зникли. Ти починаєш боятися зустрічей з іншими, адже вони замовлятимуть піцу, яку тобі "не можна". Ваші цінності розділилися, а ти потайки вважаєш їх нещасними, бо вони не дбають про свою зовнішність.
Згідно із законодавством України, цілком усвідомлену згоду на секс із повнолітніми (18+) може дати лише особа, якій виповнилося 16 років. Якщо вона молодша за 16 років, її згоду не можна вважати дійсною.
Бажання догоджати може сприйматися через призму "виживання". Бути разом нас навчила еволюція, адже життя в групі гарантує безпеку. Тому страх образити когось (і втратити через це контакт із людиною) стає сильнішім, ніж усвідомлення, що ти цінний/-а, і маєш бути в себе на першому місці.
Ти починаєш звикати до токсичного ставлення, і вірити, що саме так виглядає справжня дружба. З часом у твоїй голові поселяється думка, що на більше ти й не заслуговуєш. А це не так!
Цей розлад проявляється по-різному, але є деякі загальні ознаки:
"Ти чогось не додав/-ла в цих стосунках, от тобі і зрадили"
Ні і ще раз ні! Якщо щось у ваших стосунках не подобалося партнеру/-ці, це можна було владнати в інший спосіб. Якими б не були причини зради, вони в жодному разі не можуть виправдати дії людини, яка це зробила.
Проблеми починаються тоді, коли ти порівнюєш цю штучну картинку зі своїм життям. У такі моменти з'являються тривога, розчарування в собі та думки: "Якщо я не можу бути привабливим/-ою, то краще взагалі не показувати себе справжнього/-ю".
А спробуй загуглити! Серйозно, загугли список емоцій. Проаналізуй, коли ти щось подібне відчував/-ла. Збережи цей список на телефоні. Ти в будь-який момент зможеш відкрити його, і визначати, що з цього зараз відбувається з тобою.
Переконати тебе, що всі інші — погані. Тебе переконуватимуть у тому, що твої близькі люди проти тебе і краще взагалі з ними не спілкуватися. Тож тепер залишається покладатися тільки на газлайтера/-ку, його/її думки та рішення.
