Відповідальність не за віком

Parentification — (від англ. parents – "батьки" та identification – "уподібнення"). 

Це процес заміни ролей у сім’ї, коли дитина бере на себе обов’язки когось із батьків, починає діяти як дорослий/-а.

Інструментальна — дитина змушена брати на себе побутові обов’язки в сім’ї — готувати їжу, доглядати за молодшими братами/сестрами.

Емоційна — дитина почувається відповідальною за емоційний стан батьків. У неї формується установка: "Я повинен/-на зробити все як хоче мама/тато, інакше вона/він засмутиться".

Існують сімейні сценарії, в яких дитина перетворюється на психотерапевта/-ку для своєї родини — заспокоює, підтримує, вирішує конфлікти. Згодом батьки стають емоційно залежними від своїх дітей і постійно перекладають на них відповідальність за власне життя.

Інфантильні батьки поводяться так через те, що вони або не можуть по-іншому через несприятливі обставини у житті чи психологічні проблеми, або думають, що роблять все правильно. Вони є емоційно незрілими особистостями, часто мають залежності або психічні розлади.

Важливо розрізняти парентифікацію та звичайну допомогу батькам у побуті. Адже навчати тебе відповідальності — обов’язок дорослих. Різниця у тому, що діти інфантильних батьків зазвичай не мають вибору, адже якщо вони не візьмуться за певні сімейні обов’язки, то батьки цього просто не зроблять.

• Постійна тривога за батьків.
• Велика кількість обов’язків, з якими ти не здатен/-а впоратися.
• Пропуски шкільних занять та погіршення оцінок через брак сил/часу.
• Виконання побутових обовʼязків замість проведення часу з однолітками.

• не розумітиме власних емоцій; 
• боятиметься говорити про свої бажання; 
• може шукати у своєму оточенні тих, кому потрібна допомога/опіка;
• матиме схильність до залежностей, депресії та тривожних розладів;
• не зможе довіряти, братиме всю відповідальність на себе;
• може передати цю естафету своїм дітям.

Сумна новина у тому, що ми не завжди можемо вплинути на інших людей, навіть якщо це наші батьки. Але є і хороша новина, адже існує твоя зона відповідальності — це твої власні поведінка, мислення та емоції.

1 крок — зрозуміти, що ролі у твоїй сім’ї розподілені неправильно. 

2 крок — вчитися самостійно визначати свої потреби та бажання. Запитуй себе: "Мені дійсно цього хочеться? Чи не ігнорую я зараз власні потреби?"

3 крок — пошук особистих меж. Фіксуй, які вимоги батьків викликають у тебе дискомфорт. Це допоможе навчитися казати "ні" і не брати на себе роль дорослих.

4 крок — відмова від звичної поведінки. Спойлер: це буде неприємно та викликатиме провину. Не картай себе, з часом тобі буде легше не брати на себе відповідальність дорослих.

Чи є у твоєму оточенні люди, які готові підтримати тебе? Якщо відчуваєш потребу обговорити цю тему з консультантом/-кою, звертайся по допомогу до нашого чат-бота!