Допоможіть, я не вмію просити про допомогу

я = мій результат. 

«Я прошу про допомогу, отже — я невдаха». 

Розбираємося, чому так відбувається, та як це можна змінити.

‍

Дуже часто причиною нашого невміння когось про щось просити є виховання. Згадай, напевно батьки в дитинстві часто повторювали тобі: «Розраховуй тільки на себе» або: «Ти повинен/-на бути самостійним/-ою». 

Ставши дорослими, ми, продовжуємо поводитися відповідно до установок, які дали нам батьки, ускладнюючи своє життя.

Інша установка, теж родом з дитинства. 

Вона формується коли батьки були надто вимогливими, строгими та стриманими в проявленні емоцій та близькості, і цього ж очікували від тебе.

‍

Немає нічого поганого, щоб деколи бути слабким/-ою, особливо поруч з близькими людьми. Таким чином мають змогу побачити, що ми живі люди з плоті та крові, не надлюди, і теж потребуємо цієї підтримки).

Згадай, як часто ти чув/-ла від дорослих: «Я зайнятий, не відволікай  мене своїми дурницями». 

З часом, ти звикаєш до того, що зі своїми проблемами треба справлятися самостійно і не «навантажувати» ними інших.

Пам’ятай: тебе оточують люди, які можуть тобі допомогти. 

Просто вони не вміють читати думок, і не завжди знають, що ти цього потребуєш.

Практика, і ще раз практика.

Відчуваєш себе незручно, але все одно пробуй говорити про ту допомогу, яку ти хотів/-ла б отримати.  Незначне почуття вини — це теж цілком ок, головне не зациклюватись на ньому.

‍

Чим конкретніше ти сформулюєш свій запит, тим легше твоїм близьким буде тобі допомогти. 

Проаналізуй свій стан після цього. Чи стало тобі легше?

‍

Люди — істоти соціальні, тому потребувати чиєїсь допомоги (фізичної чи психологічної) — цілком природно.