За даними ООН, із ним стикається кожна третя жінка у світі. В Україні — майже кожна друга. Також такий досвід переживає один із тридцяти чоловіків.

Проте далеко не всі одразу розуміють, що зіткнулися саме із сексуальним насильством. Тож важливо підкреслити: до нього належить будь-яка дія сексуального характеру, на яку людина не давала добровільної згоди.

1. Зґвалтування (в тому числі із проникненням у тіло будь-яких сторонніх предметів)
2. Примушування до сексу
3. Небажані доторки до будь-якої частини тіла
4. Демонстрацію статевих органів
5. Надсилання інтимних фото чи відео
6. Розмови сексуального характеру, жарти
7. Поширення порнографії
8. Сексуальну експлуатацію (обмін послуг і привілеїв на секс, у тому числі у стосунках)

Стає лячно виходити на вулицю, знайомитися з новими людьми або стикатися з місцями, речами чи ситуаціями, які нагадують про пережите.

Так працюють тригери — речі, що асоціюються з травматичним досвідом і викликають тривогу, навіть якщо небезпеки вже немає.

Людина може почати звинувачувати себе за те, що не вдалося чинити опір, покликати на допомогу чи зупинити те, що відбувалося. Проте така реакція часто пов’язана із захисним механізмом «завмерти», про який ми говорили раніше.

Проте важливо пам’ятати: відповідальність за насильство завжди лежить на кривднику/-ці. Ніхто не може бути винним/-ою у тому, що з ним/-нею так вчинили.

Ці емоції можуть бути спрямовані як на себе через власну реакцію в той момент, так і на інших людей. До того ж вони можуть виникати у відповідь на будь-яке втручання в особисті кордони, адже колись щось подібне вже відбулося значно жорстокіше.

Саме тому важливо давати собі стільки простору, скільки потрібно, і з повагою ставитися до власних потреб.

Для нього характерні нав’язливі спогади про подію, флешбеки, нічні кошмари, уникання всього, що нагадує про пережите, а також постійне відчуття емоційної чи фізичної напруги.

Одним заважають сором і провина. Інші бояться, що їм не повірять, почнуть ставитися до них інакше або звинуватять у тому, що сталося.

Також багатьох зупиняє страх, що кривдник/-ця може знову нашкодити або помститися за розголос.

Адже іноді одна розмова здатна повернути те, що могло похитнутися після пережитого: відчуття безпеки, довіру до людей і надію, що допомога справді існує.

Перш за все — вислухай і підтримай. Говорити про пережите часто дуже страшно, тому важливо поставитися до цієї розмови з повагою та без осуду.

Нагадай, що він або вона не мусить справлятися з цим наодинці. Обережно порадь звернутися до лікаря/-ки, психолога/-ині або на гарячу лінію підтримки. Також можна запропонувати поговорити з безпечним дорослим і бути поруч, якщо так буде легше.

Кожен має право самостійно вирішувати, коли, як і кому говорити про пережите. Надмірний тиск або постійне повернення до цієї теми можуть лише посилити біль.

Впоратися з наслідками сексуального насильства буває дуже важко. Проте важливо пам’ятати: ти не винен/-на в тому, що сталося.

Відповідальність завжди лежить на кривднику/-ці.

‍І яким би складним не здавався цей шлях зараз, ти не мусиш проходити його наодинці. Підтримка існує, і звертатися по неї — нормально.