Вони допомагають знаходити друзів/подруг. Освоювати нові хобі. Ділитися досвідом, отримувати відчуття розуміння та підтримки. Відволікають від сумних думок.
Ми недарма використовуємо саме такий вислів. Дослідники виявили, що відмова коханої людини активує в нашому мозку ті самі нейронні частки, які відповідають за фізичний біль.
Буває дуже важко прийняти те, що стосунки вичерпали себе. Це не знецінює твого попереднього досвіду, просто ти змінюєшся, і це нормально.
Розлучення батьків є досить складною ситуацією для будь-кого. Тобі може бути боляче, сумно, страшно. А також важко прийняти зміни, що кардинально вплинуть на твоє життя. Але важливо знати, що є шляхи, які допоможуть тобі пережити цей період.
Parentification — (від англ. parents – "батьки" та identification – "уподібнення").
Це процес заміни ролей у сім’ї, коли дитина бере на себе обов’язки когось із батьків, починає діяти як дорослий/-а.
Депресивний стан не є дрібничкою чи надуманою проблемою, як часто вважають. Це не просто "поганий настрій", якщо триває тижнями, місяцями, а особливо роками.
Слово "самоствердження" має два корені — "сам" і "тверд".
Отже, щось має стояти твердо і непорушно. Самоствердження — це потреба віднайти опору й укріпити власне "Я".
Рано чи пізно ми всі зустрічаємося з різними проявами нарцисизму в оточенні.
Коли ж він присутній в особистісних проявах наших батьків, це може дуже сильно впливати на нас.
Приблизно 75 мільйонів людей у світі є асексуальними. Про них не часто розповідають у медіа, а асексуальні персонажі/-ки у серіалах/книгах — взагалі рідкість. Через це велика частина суспільства й досі майже нічого не знає про цю меншину. Нумо розбиратися!
Як часто ти собі це кажеш, засиджуючись в соцмережах або переглядаючи аніме пізно вночі? А як часто обираєш підготовку до контрольної замість повноцінного нічного відпочинку?
Коли добре в чомусь розбираєшся, або виграєш на змаганнях/олімпіаді, і тебе усі хвалять — а ти відчуваєш що не заслужив/-ла цього? Так от, це називається синдромом самозванця/-ки.
постійно крутяться в голові й не дають спокою. Вони можуть бути про все що завгодно: нерозділені почуття до іншої людини, пошук проблем в собі, внутрішня деструктивна самокритика, навʼязливі спогади про минуле, страхи про майбутнє.
А ще іноді втомлює, дратує та засмучує. Тому ми навчилися вправно втікати від реальності. Та чи корисна така втеча? І чи вирішує вона наші життєві труднощі?
РХП — набір думок та емоцій, які пов’язані з викривленим сприйняттям свого тіла, та насиллям над ним через: обмежувальні дієти (або, навпаки, переїдання), виснажливі тренування, блювання.
Гортаєш собі тік-ток перед сном, натрапляєш на відео про синдром дефіциту уважності та гіперактивності, і думаєш: Ну це точно про мене! Знайомо?
Розглянемо цю нейровідмінність з погляду наукової психології та психіатрії.
Звучить страшно… Адже це такий важливий досвід. І те, яким він буде, багато в чому залежить від твоєї із партнером/-кою підготовки та знань. Тож давай розглянемо це детальніше.
