Те, що ти розгубився/-лася чи не сказав/-ла про все одразу, не робить тебе винним/-ою. Адже в таких ситуаціях немає «правильних» реакцій.
Відповідальність за насильство, булінг чи приниження завжди лежить на тому, хто завдав шкоди. Твої почуття мають значення, і ти заслуговуєш на підтримку.
Пережити сексуальне насильство надзвичайно важко як фізично, так і психологічно. Саме тому реакції людини в такий момент не завжди виглядають так, як багато хто уявляє. Організм може автоматично обрати одну з трьох реакцій:
Хочеш постійної уваги чи втекти, навіть якщо любиш? Справа у твоєму типі прив’язаності, який формується в дитинстві. Якщо батьки чи важливі дорослі не дали нам достатньо турботи, це може впливати на те, як ми будуємо відносини з людьми.
Хоч асексуальні люди й не мають статевого потягу (або він дуже низький), вони можуть вступати в романтичні стосунки, мати сім’ю та дітей. Є й асексуали/-ки, які не хочуть романтичних стосунків та комфортно почуваються на самоті, і це також нормально, оскільки асексуальність не вважається хворобою.
Терапія — це тривалий, відвертий та складний процес. Тому важливо, щоб ти почував/-ла себе комфортно зі спеціалістом/-кою, і був готовий/-а довіряти йому.
Це може виглядати так:
Я у відчаї через звірства в Бучі → емоції зашкалюють, але тих, хто це вчинив поруч немає → тож я знаходжу тему, яка асоціативно пов'язана з цим, або дуже мене дратує → пишу хейтерські коментарі у соцмережах, і вивільняю агресію чи біль.
Немає нічого поганого, щоб деколи бути слабким/-ою, особливо поруч з близькими людьми. Таким чином мають змогу побачити, що ми живі люди з плоті та крові, не надлюди, і теж потребуємо цієї підтримки).
Вона просто інша. Спроба зрозуміти чому твій друг/подруга мають іншу думку, ніж ти — перший крок до порозуміння. Це значно краще, ніж доводити свою правоту в суперечці. І так ви точно не образите один одного.
Якщо постійно тримати в собі емоції чи не розуміти, чого це тебе ковбасить, все одно шляхи два: або вони вихлюпнуться назовні істерикою і нашкодять тобі й оточуючим, або варитимуться всередині, а це шлях до депресії.
Інколи, людям здається, що коментуючи чужу худобу, вони роблять комплімент.
Запам’ятай: питання чи їсть людина хоч щось та намагання нагодувати її калорійною їжею — не прояв турботи, а скінні-шеймінг — засудження/присоромлення надмірної худорлявості.
Бо от перше — нормально, ми з’ясували. А не хотіти нічого — може бути ознакою депресії. Це хімічні процеси, в будь-кого вони можуть вийти з ладу, коли навколо війна. І це виправляється!
У стосунках формується така собі "залежність" від партнера/-ки на рівні гормонів. Після розставання ця ендорфінова залежність не зникає. Саме тому нам так часто хочеться "ще один раз" зайти на сторінку колишніх, щоб згадати ці відчуття.
Через "занурення" в соціальні мережі, і спостерігання за життям інших (особливо під час війни) ти знімаєш стрес. Твій мозок постійно сканує оточуючу дійсність в пошуку задоволення потреб: Instagram, Тік Ток, YouTube тощо.
Проєкція — це коли ми приписуємо навколишньому середовищу свій внутрішній стан.
Наприклад, якщо ти в стані агресії, а хтось написав тобі повідомлення без смайлика, то тобі здається, що ця людина налаштована агресивно. А насправді — проєктуєш свою злість.
Дитинство дійсно має великий вплив на наше доросле життя. Так, інколи це навіть дуже сильно ускладнює його. Зокрема, коли в дитинстві з боку батьків немає підтримки. Або, наприклад, відбувається домашнє (психологічне чи фізичне) насильство.
Стосунки потребують багато фізичної енергії, емоційного включення, турботи та уваги. Навіть в найкращих стосунках виникають конфлікти. Та якщо звичайних умовах ми маємо ресурси на їх вирішення, то в умовах постійної нервової напруги так складно знайти на це сили!
