• Ти прагнеш всім догоджати, в обмін на любов та прийняття. 
• Твоя самооцінка ґрунтується на тому, як тебе сприймають інші. 
• Ти відмовляєшся від власних потреб, бо на них не залишається ні сил, ні часу. 
• Ти не дозволяєш собі проявляти агресію, захищати кордони й робити інші, абсолютно нормальні для людської психіки речі.

• Постійне відчуття емоційного виснаження після спілкування.
• Потреба захищатися, виправдовуватися, якось пояснювати себе перед іншою людиною.
• Регулярне відчуття, що тебе контролюють та дають непрохані поради. Якщо ж дієш інакше — критикують та ображають неприємними жартами.

• Якщо в дитинстві людина спостерігає токсичні стосунки своїх батьків або інших близьких, вона починає вважати, що саме так виглядає любов. 
• Люди з низькою самооцінкою часто відчувають, що не гідні любові. Тому можуть шукати партнера/-ку, що буде їх контролювати, надавати сенс життю.

Щоб знизити напругу, від нав'язливих думок, ти придумуєш собі спеціальні "ритуали", які тебе заспокоюють, відволікають. Наприклад, ти починаєш дуже часто мити руки, щоб знищити всі бактерії, і знизити ризик зараження.

У відчайдушних спробах знайти відповідь на це запитання, люди часто звертаються до соціуму. І буває, що поради інших тільки погіршують справу. Ось найбільш поширені міфи про зраду та її причини.

Науковці дослідили цей феномен і зробили кілька висновків:

​Факт 1. Чим частіше та чим довше ти переглядаєш стрічку соцмереж переповнену фотографіями людей модельної зовнішності, тим більша імовірність того, що ти будеш незадоволений/-а своїм тілом та зовнішнім виглядом.

Така форма комунікації спричиняє конфлікти та непорозуміння, бо викликає в іншої людини агресію та бажання відсторонитись, ніж щось вирішувати.

• Спілкування з іншими є чимось надскладним.
• Важко уявляти щось, фантазувати.
• Невміння співчувати іншим, жаліти.
• Уникнення відповідальності, труднощі з вирішенням життєвих завдань.
• Неприємні відчуття в тілі, які не мають пояснення й можуть лякати.

Згодом ти розумієш, що людина поруч — недосконала. Багато чого в ній починає тебе дратувати. 

У цей момент перед вами вибір: 

а. прийняти неідеальність одне одного, і разом будувати ваші стосунки;

b. завершити взаємини й знайти людей, які краще відповідатимуть вашим потребам і бажанням.

Наш мозок має здатність відрізняти вигадку від реальності, але на емоційному рівні він реагує емпатично навіть, коли йдеться про вигаданих персонажів/-ок.

Ти можеш розуміти, що такі почуття — фікція, але підсвідомо прив’язуєшся до героїв/-нь. Бо хоч вони й несправжні, переживання, які вони розбурхують в тобі реальні, і їх неможливо заперечити.

• розповсюдження пліток про сексуальне життя іншої людини;
• критика одягу за його наче сексуальний підтекст;
• вживання слів "шльондра", "повія" на адресу іншої людини;
• написання принизливих коментарів в соцмережах;
• осуд сексуального досвіду та практик іншої людини.

Газлайтинг — це психологічна маніпуляція. Її часто застосовують аб'юзери/-ки та нарцисичні особистості. Мета цієї тактики — встановити владу над іншою людиною, і змусити її поводитись так, як газлайтеру/-ці потрібно.

Пригадай 2-3 фільми, серіали або книги, де головні герої/-ні мають той чи інший психічний розлад. Можливо ти помічав/-ла, що зазвичай їх зображають не лише сумними, розбитими, або виснаженими, але й надзвичайно харизматичними, привабливими, або талановитими.

​Для цього треба збудувати мур. Слово "ні" — та цегла, з якої споруджуються кордони, які нікому не можна переступати у спілкуванні з тобою. A цементом у побудові особистих меж завжди буде здорова самооцінка. Без неї вони будуть крихкими та зруйнуються при першій нагоді.

​Зробити токсичний комплімент — це наче загорнути злобу на когось у подарункову обгортку й перев'язати її рожевою стрічкою. Такі нещирі люб'язності можна вважати однією із форм пасивної агресії, адже вони є майстерним способом скривдити когось, але зберегти "приязний" тон розмови.

Щоб зрозуміти, хто перед тобою — професіонал/-ка чи псевдопсихолог/-иня, зверни увагу на свої відчуття поруч з цією людиною. Вони ніколи не обманюють.