• Якщо ти росла/ріс у сім'ї, де батьки завжди акцентували на твоїх недоліках, а не досягненнях, то це навчає тебе знецінювати свої здібності, шукати в собі недоліки.
• Вплив оточення, яке транслює викривлену ідеальну картинку. "Він/вона в моєму віці вже досягнув/-ла успіху/має багато фоловерів/-ок (підстав своє)".

навʼязливі думки через тривогу та/чи низьку самооцінку, які є наслідком психологічних травм з минулого та навʼязливі думки, викликані певними розладами, які можна й варто лікувати. Відрізнити їх — завдання психотерапевта/-ки. Жодна методика з інтернету тут не допоможе.

Ескапізм проявляється у потребі споживати контент, який  переносить у вигадану реальність, яка є більш приємною, і допомагає на якийсь час забути про життєві турботи. Це можуть бути не лише фільми, книги, ігри, але й скролінг стрічки соцмереж.

1. Думки про їжу/тіло/схуднення займають 70% твоїх думок. Тобі важко відділити їх від себе. Наприклад, міркування: "Один шматочок торта, і я одразу погладшаю на 5 кг", — ти сприймаєш, як правдиве. А насправді воно — абсурдне та зневажливе.

• Дефіцит уважності — труднощі з концентрацією уваги: неуважність, розсіяність.
• Гіперактивність — пожвавлений стан нервової системи: непосидючість, нетерплячість, імпульсивність.

Синдром може проявлятися тільки в одному напрямку розвитку (дефіцит уважності чи гіперактивність) або в обох одночасно.

Це найважливіше запитання, яке ти маєш поставити собі перед першим разом. 

Зайнятися сексом тільки через те, що партнер/-ка вмовляє, а всі друзі/подруги вже мали такий досвід — не варіант. Ні, ти не зануда. Просто ще не готовий/-а, і це цілком нормально.

• Ти прагнеш всім догоджати, в обмін на любов та прийняття. 
• Твоя самооцінка ґрунтується на тому, як тебе сприймають інші. 
• Ти відмовляєшся від власних потреб, бо на них не залишається ні сил, ні часу. 
• Ти не дозволяєш собі проявляти агресію, захищати кордони й робити інші, абсолютно нормальні для людської психіки речі.

• Постійне відчуття емоційного виснаження після спілкування.
• Потреба захищатися, виправдовуватися, якось пояснювати себе перед іншою людиною.
• Регулярне відчуття, що тебе контролюють та дають непрохані поради. Якщо ж дієш інакше — критикують та ображають неприємними жартами.

• Якщо в дитинстві людина спостерігає токсичні стосунки своїх батьків або інших близьких, вона починає вважати, що саме так виглядає любов. 
• Люди з низькою самооцінкою часто відчувають, що не гідні любові. Тому можуть шукати партнера/-ку, що буде їх контролювати, надавати сенс життю.

Щоб знизити напругу, від нав'язливих думок, ти придумуєш собі спеціальні "ритуали", які тебе заспокоюють, відволікають. Наприклад, ти починаєш дуже часто мити руки, щоб знищити всі бактерії, і знизити ризик зараження.

У відчайдушних спробах знайти відповідь на це запитання, люди часто звертаються до соціуму. І буває, що поради інших тільки погіршують справу. Ось найбільш поширені міфи про зраду та її причини.

Науковці дослідили цей феномен і зробили кілька висновків:

​Факт 1. Чим частіше та чим довше ти переглядаєш стрічку соцмереж переповнену фотографіями людей модельної зовнішності, тим більша імовірність того, що ти будеш незадоволений/-а своїм тілом та зовнішнім виглядом.

Така форма комунікації спричиняє конфлікти та непорозуміння, бо викликає в іншої людини агресію та бажання відсторонитись, ніж щось вирішувати.

• Спілкування з іншими є чимось надскладним.
• Важко уявляти щось, фантазувати.
• Невміння співчувати іншим, жаліти.
• Уникнення відповідальності, труднощі з вирішенням життєвих завдань.
• Неприємні відчуття в тілі, які не мають пояснення й можуть лякати.

Згодом ти розумієш, що людина поруч — недосконала. Багато чого в ній починає тебе дратувати. 

У цей момент перед вами вибір: 

а. прийняти неідеальність одне одного, і разом будувати ваші стосунки;

b. завершити взаємини й знайти людей, які краще відповідатимуть вашим потребам і бажанням.

Наш мозок має здатність відрізняти вигадку від реальності, але на емоційному рівні він реагує емпатично навіть, коли йдеться про вигаданих персонажів/-ок.

Ти можеш розуміти, що такі почуття — фікція, але підсвідомо прив’язуєшся до героїв/-нь. Бо хоч вони й несправжні, переживання, які вони розбурхують в тобі реальні, і їх неможливо заперечити.