Синдром відмінника/відмінниці

"Я зроблю його краще за інших, щоб мене похвалили!" Або: "Я повинен/-на виконати його на всі 100, бо який сенс робити щось упівсили?"

‍Якщо тобі знайомі такі міркування, то ймовірно у тебе синдром відмінника/-ці.

"А що поганого у прагненні добре виконати роботу?" — запитаєш ти. Все не так просто. Давай розбиратися.

‍

Люди із синдромом відмінника/-ці мають завищені вимоги до себе; не сприймають ніяких помилок і промахів; їм потрібна тільки перемога, загальне схвалення та визнання. Але в житті, на жаль, неможливо завжди перемагати. Навіть у відмінників/-ць стаються поразки.

Виникнення та розвиток цього синдрому не залежать від статі. Найчастіше причиною стають слова батьків/рідних, які ми чуємо в ранньому дитинстві. Так-так, звичайні слова, які пізніше перетворюються на глибинні установки, на які потім нашаровуються події та слова інших важливих людей (вчителів, коханих, друзів/подруг).

Наприклад — див. наступну картку.

"Існує тільки ідеально, або — ніяк". Така настанова стає причиною появи дихотомічного мислення. Ти починаєш мислити крайнощами "або/або".

"Наші діти повинні бути кращими, за інших. Тому нам так важливо, щоб вони радували нас високими оцінками та досягненнями." Часто амбіційні батьки, розмовляючи зі своїми знайомими, несвідомо передають цей меседж нам.

"Нам соромно за тебе". Це провокує появу почуття провини, змушуючи робити все, щоб задовольнити батьків.

"Я змалку мріяв/-ла стати співаком/-чкою, але цього так і не сталось. Натомість тепер я можу віддати свою дочку/сина до музичної школи. Нехай займається музикою, досягає висот і втілює мою мрію в життя", — кажуть батьки, які втілюють свої нереалізовані мрії через своїх дітей.

"Якщо ти отримаєш 2, ми перестанемо тебе любити", — найгірша фраза, яку можна почути від батьків, адже тоді з’являється установка: "Мене люблять тільки за мої успіхи".

Спочатку маленька дитина, яка вчиться на відмінно, ходить після школи на гуртки, слухає тата з мамою та всюди прагне бути кращою. Пізніше, вона стає дорослою людиною, яка як і раніше намагається бути скрізь першою, але вже очікує цього схвалення від своїх близьких людей та начальства.

1. Ти сильно переживаєш, коли отримуєш низьку оцінку.
2. Легко жертвуєш розвагами із друзями/подругами заради того, щоб зробити домашнє завдання.
3. Постійно очікуєш похвалу від інших.
4. Болісно ставишся до успіхів інших, починаєш негативно відгукуватися про них.
5. Намагаєшся довести до ідеалу будь-яку справу.
6. Засмучуєшся через найменшу помилку.

‍

Адже люди із синдром відмінника/-ці часто мають гарну репутацію. На них завжди можна покластися, бо вони відповідально ставляться до будь-якої діяльності. 

Однак за цим приховуються:

• емоційна нестабільність;
• невміння долати труднощі;
• нестабільна самооцінка;
• страждання від самокритичності.

‍

Навчись любити себе. Не лише тоді, коли ти на вершині, а й тоді, коли падаєш, або не знаєш, куди рухатись. 

Частіше хвали себе. Навчись помічати найменші позитивні зміни, а не лише великі досягнення.

Запам’ятай: ідеальних людей не існує – у всіх є свої недоліки. Навчись їх приймати.

Отримай 2. Спробуй прийняти невдачу, і ти зрозумієш, що поразка – це не кінець світу.

‍

А наші консультанти/-ки завжди готові допомогти тобі розібратися з усім, що турбує.